Звіт керівника Опільського НВК « ЗШ І ступеня – дитячий садок»

 за 2017-2018 н. р.

   Опільський НВК « ЗШ І ступеня – дитячий садок»   функціонує з 2012 року. Працює згідно Статуту, який затверджений відділом освіти Сокальської РДА та зареєстрований розпорядженням Голови Сокальської РДА від 01.09.2012 року.

  Школа має програму розвитку на період до 2018 року. Зокрема в плані покращення матеріально-технічної бази школи наступні заходи:

1.Покращити стан комп’ютерної техніки, забезпечити її ліцензійними програмами.

В школі здійснюється державно-громадська форма управління:

  батьківський комітет, педагогічна рада школи, районний відділ освіти, Опільська сільська рада.

  В школі навчається  24 учні. Всі учні шкільного віку охоплені навчанням. Систематично ведеться облік відвідування школи учнями. Пропусків уроків без поважних причин немає.

   Ряд учнів запізнюється на зарядку, яку проводять чергові учні з черговим учителем. Тому просьба до батьків – учні повинні бути в школі о 8 годині 45 хвилин.

  Дітей-сиріт, напівсиріт, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС немає.

Усі учні проживають в повних сім’ях.

 Щорічно здійснюється перепис дітей 5- ти  річного віку. Дирекція школи веде точний запис народжуваності дітей і зарахування їх в школу. Ведеться чіткий аналіз стану продовження навчання нашими випускниками. За останні роки  випускники  продовжують навчатися в  ЗШ І –ІІІ ст.№ 2 м.  Сокаля,   Забузькій ЗШ І-ІІІ ст.. Сокальськ.ому НВК «ЗШ І ст – гімназія» ім.Олега Романіва.

   Вчителі школи працюють над впровадженням в свою роботу нових форм і методів навчання    -   особистісно-орієнтоване та проектне навчання. Це теж дає непогані результати.

   В 2017-2018 н.р. було продовжено вивчення курсу «Основи християнської етики», що дало можливість покращити рівень духовної культури наших школярів. Крім того наші учні надалі відвідують катехитичну школу, яку веде отець Тарас. Хочеться, щоб наші школярі чисельніше приходили на катехизацію. Було проведено різноманітні заходи в рамках Тижня духовності.

     Цікавими були заходи , які проводилися під час Тижня дитячої книги та Тижня безпеки.

     Опільський НВК відвідали зі своїми программами: ляльковий театр, міні зоопарк, планетарій. Вихованці та учні отримали масу вражень та цікаву інформацію про життя тварин.

   Як показала ДПА учнів 4 класу - в школярів глибокі і міцні знання.     

Учнів, які виявили низький рівень знань з предметів , в школі немає.

Закінчили 2017 – 2018 навчальний рік з похвальними листами  4 учнів школи.

   Гаврилів Роман  – 4 клас

   Гук Денис – 3 клас

   Дишкант Анастасія - 3 клас

   Яців Уляна - 3 клас

  Кожних п’ять років вчителі школи проходять курси  при ЛОІППО і атестацію.

Так, за  висновками атестаційної комісії, вчителям школи Дмитрів Г.В. та Ранця Л.С. присвоєно вищу кваліфікаційну категорію, Слижук В.З.– І кваліфікаційну категорію, Гаврилів Г.І. – 11 кваліфікаційний розряд.

  Педколектив бере участь у районних конкурсах та педчитаннях. Учні школи постійно беруть участь та займають призові місця у творчих конкурсах.

  Успішною була співпраця педколективу з батьками учнів, яка виражалася у підготовці та проведенні виховних заходів, допомозі фінансовій та роботами.

   На літо плануємо провести  поточний ремонт сходів (зі спальні).

    В зміцненні матеріальної бази школи велику допомогу надає районний відділ освіти , батьки, громада села.

   Звернень громадян з питань діяльності навчального закладу не було.

Питання, які потрібно задавати дитині кожного дня

  Часто в буденній суєті, в поспіху справ ми забуваємо поговорити зі своєю дитиною по душах. Це призводить до того, що відносини стають формальними, а в емоційному плані між дітьми і батьками виростає прірва. Як цього уникнути?
 Вчені з’ясували, що в день ми в середньому приділяємо дитині 12,5 хвилин. З цього часу 8,5 хвилин йдуть на закиди, заборони і т.д. На дружнє спілкування залишається всього лише 4 хвилини! Письменниця Джеймі Харрінгтон знайшла вихід з цієї ситуації, сформулювавши 4 питання, які потрібно задавати своїй дитині кожного дня.

Отже, питання, які варто задавати:
1.Як пройшов твій день?
Якщо спочатку ваш малюк буде говорити «нормально», «все добре» і т.д. не варто одразу налітати з допитом і, що називається, «витягувати розповідь». Можна сказати: «Ну добре, якщо захочеш, потім розкажеш. А ось я сьогодні робив те і те. А сьогодні за день, уявляєш, сталося це і це ». І повірте, навіть найбільш сором’язлива, потайна дитина почне з вами ділитися тим, що у неї на душі.
2. Як справи у твоїх друзів?
Наприклад: «Хто з твоїх друзів, по-твоєму, подобається мені більше за всіх? Чому? Розкажи мені про свого кращого друга. Які якості повинні бути у хорошого друга? Ким зі своїх друзів ти пишаєшся найбільше? Чому? Якби ти дізнався, що твій друг вкрав щось, що б ти зробив?
3. Що хорошого сталося з тобою за день?
Навіть в день коли на вулиці погана погода або в день, коли була складна контрольна робота з математики складно пригадати щось приємне, що сталося з тобою за день. А якщо не згадується, то потрібно самостійно себе розвеселити. Наприклад, незаплановано сходити в кіно, пограти в яку-небудь настільну гру і т.д. Такі фантазії виведуть і вас, і дитину з тяжких роздумів на хвилю позитивних емоцій.
4. Тобі потрібна моя допомога?
Всі ми знаємо, як іноді складно просити допомоги у когось. Дитина, яка не звикла отримувати допомогу в дрібницях, навряд чи звернеться до вас за допомогою в складній ситуації. Тому починайте з малого – запропонуйте допомогти прибрати в кімнаті, допоможіть з домашнім завданням і т.д. Не бійтеся розбалувати сина або дочку, адже чим більше ви допомагаєте по дрібницях, тим вище ймовірність, що в разі серйозного конфлікту дитина прийде за порадою до вас. Втім, це не означає, що потрібно почати робити все замість дитини.

Порада:
Слухаючи розповідь вашої дитини, не перебивайте її і не поспішайте виносити судження, коментуйте тільки тоді, коли вас про це попросять. Не ігноруйте тілесний контакт, обійміть вашого малюка, або візьміть за руку. Якщо ви зараз в поганому настрої або у вас немає часу – чесно скажіть дитині про це і домовтеся, коли ви зможете поспілкуватися пізніше.

       Перш за все, розтлумачимо термін «гіперактивний». У перекладі з латини «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» свідчить про перевищення норми. Гіперактивність виявляється у дітей невластивими для нормального, відповідного віку, розвитку дитини, неуважністю, імпульсивністю, постійними відволіканнями від об'єкта уваги. За даними психолого-педагогічної літератури, для характеристики таких дітей використовують терміни: рухливі, імпульсивні, живчики, вічні двигуни тощо.

     Деякі автори використовують і такі словосполучення, як моторний тип розвитку, діти з підвищеною активністю. За даними спеціалістів, майже половина дітей страждає на так звану гіперактивність. Не лише у нашій країні, а й по всьому світу кількість таких дітей постійно збільшується. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі спіткають не лише її, а і її оточення: батьків, однокласників, учителів... Такій дитині необхідна своєчасна допомога, інакше в подальшому може сформуватися асоціальна і навіть психопатична особистість: відомо.що серед малолітніх правопорушників значний відсоток становлять гіперактивні діти.

     Що ж таке гіперактивність по суті, і як ми, дорослі, повинні скорегувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивних людей? Під гіперактивністю розуміють надзвичайно неспокійну фізичну і розумову активність у дітей. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком досить незначного ураження мозку, яке не можна визначити за допомогою діагностичних тестів. Говорячи мовою науки, ми маємо справу з мінімальною дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві. В подальшому її емоційна нестійкість і агресивність часто призводять до конфліктів у сім'ї та школі .А яскравіші прояви гіперактивності можна спостерігати у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, в цей період відбувається перехід  до провідної — навчальної діяльності, і через це збільшується інтелектуальне навантаження: від дітей вимагають вміння концентрувати увагу на тривалішому, ніж раніше, проміжку часу; доводити почату справу до кінця; прагнути до певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність переконливо заявляє про себе. Батьки раптом виявляють чисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини, і, занепокоєні цим, шукають контактів із психологом.           

       Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей.

·         Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, схиляється.

·         Не може спокійно всидіти на місці, коли цього від нього вимагають.

·         З легкістю відволікається на сторонні стимули.

·         Не може дочекатися своєї черги під час ігор, свят, занять та в різних інших аналогічних ситуаціях в колективі.

·         На запитання зазвичай відповідає, не замислюючись, не дослухавши до кінця.

·         Під час виконання запропонованих завдань має ускладнення (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

·         Докладає великих зусиль, щоб зберегти увагу під час виконання завдань або ігор.

·         Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

·         Не може гратися тихо, спокійно.

·         Балакучий.

·         Часто заважає іншим, чіпляється до оточуючих, наприклад, втру¬чається в ігри інших дітей.

·         Часто складається враження, що дитина не слухає адресованих до неї звернень.

·         Часто губить речі, що є необхідними в школі, вдома, на вулиці.

·         Іноді здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає.

      Діагноз вважається правомірним, якщо мають місце, принаймні, 8 із наведених вище симптомів. Так, маючи досить непогані інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відзначаються недостатністю мовленнєвого розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до набуття інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення середніх вікових характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних і таких, що потребують уваги занять, а отже, і до навчальної діяльності.

     За даними психологів, гіперактивність серед дітей віком від 7 до 11 років у середньому становить 16,5 %, серед хлопчиків — 11%, серед дівчаток — близько 10 %. Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніж дівчаток?

     Причини можуть бути такі: більша вразливість мозку плодів чоловічої статі відносно різних видів патології вагітності й пологів, унаслідок яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль відіграють функціональні та генетичні фактори. Крім того, вважають, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психологічних функцій. Можливо, на дівчаток більше тиснуть норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють в них слухняність. Щоб «розрядитися», дівчинка може просто поплакати, тоді як хлопчик в аналогічній ситуації, скоріш за все, буде «бігати по стелі». Проблеми дітей, які мають порушення поведінки, пов'язані з ними труднощі у навчанні у наш час є особливо актуальними. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й галасливі, — такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони спокійно сиділи, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більш, виконати його до кінця. Вчителя вони «не чують», все гублять, все забувають. Вони є «незручними» для вчителів завдяки своїй надмірній активності й імпульсивності. Та оскільки сучасна школа являє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання, як про непристосовану до роботи з гіперактивними дітьми.

     Саме тому останні роки проблеми ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною. Ще кілька років тому у початкових класах гіперактивних дітей було 1—2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють вже близько 20—30 % учнів. І цей відсоток постійно збільшується. При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальної функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти здатні успішно засвоювати програмний матеріал загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища до можливості дитини. Однак сама система навчання, особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей у школі, є для них психотравмуючою і такою, що призводить до виникнення у цих дітей дезадаптивних станів.

     Так, гіперактивні діти — молодші школярі — мають підвищену потребу у русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють ш вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4-6 уроків по 45 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня.

     Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невідповідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не дослухавши запитання і часто вигукує з місця.

     Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час виконання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціювання для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і негативних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.

    Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають й інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мовленнєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від дитини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації. Таким чином, можна говорити про невідповідність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.

     І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гіперактивним дітям почуватися комфортно, — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки дозволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігрувати агресивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений, то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, і, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.

     Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лікарів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педагогічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.

     Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психологічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід  до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні багатьох негативних проявів даного синдрому.

     Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної дитини, допомогти їй опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності — означає змінити їі взаємини з близькою дорослою людиною, і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне значення.

     Під час виховання гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайностей:

      з одного боку, проявів надмірної жалості й вседозволеності;

      з іншого — висування надмірних вимог, які дитина неспроможна виконати, у поєднанні з надмірною пунктуальністю, жорстокістю і санкціями       (покараннями).

      Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків більш негативно впливають на таких дітей, ніж на інших. Супутні порушення у поведінці піддаються корекції, але процес покращення стану дитини потребує зазвичай тривалішого часу і наступає не одразу. Звичайно, зазначаючи про важливість емоційно насиченої взаємодії дитини з близької дорослою людиною і розглядаючи атмосферу в сім'ї як умову закріплення, а подекуди навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини, ми не виключаємо, що свій негативний внесок у формування гіперактивності можуть привнести також хвороба, травма або їх наслідки.

     Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі інтерес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину.

     Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викликати конфлікт у сім'ї,   намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕ МОЖНА, ПРИПИНИ — краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором.

     Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом.

     Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення,     не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте ї"і.

     Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї.

     Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних   композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє їі не відволікало.

     Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання.

Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстоким.

Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості.

     Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, зблизитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учасникам велике задоволення.